22 червня 1941 року тільки почало розвиднятися княжичців розбудило ревіння моторів літаків, які летіли на Київ. Люди повибігали на вулицю, зі страхом розмовляли між собою, підозрюючи найгірше. Вийшов зі своєї хати і молодий червоноармієць Йосип Мельниченко, який перебував у відпустці, проронив неголосно слова, які увійшли в історію Княжич: "Напевне, "кум" пироги приніс". Всі без пояснень зрозуміли, що фашисти напали на Радянський Союз.

Уже через декілька днів усі жителі сіл Княжичі і Жорнівка, які могли тримати лопату в руках, були задіяні на будівництві укріплень для створення лінії оборони навколо Києва. Копали протитанкові канави, траншеї, окопи, бліндажі, створювали дротяні перешкоди, заводнювали заплави вздовж річки Ірпінь.

10 липня на 18-й день війни надійшов наказ з військкомату про мобілізацію усіх чоловіків до 50-ти років. Всі повинні були з'явитися на призовний пункт до райцентру Васильків рано-вранці 11 липня. Але вже після обіду 10 липня над Княжичами пролетів німецький літак-розвідник, і раптово почали горіти хати, сараї. Ще не встигли селяни кинутися гасити пожежі, як на вулиці знялася курява і поїхали селом німецькі танки, потім мотоциклісти . Це були передові танкові і моторизовані частини 1-ої танкової групи генерала Клейста, які захопили ряд сіл на захід від Києва, зокрема сусідні Музичі, Лука і вийшли до лівого берега р. Ірпінь.

Так і не судилося княжицьким чоловікам у 41-му піти на війну, усіх їх забрали на фронт уже в 43-му.

Загинули на фронтах ІІ Світової війни 92 жителі Княжич і 115 жителів Жорнівки. Їх імена викарбовано на Пам’ятних дошках, встановлених на княжицькому і жорнівському кладовищах. Місце поховання половини загиблих солдатів НЕВІДОМЕ.

Немає на цих дошках і імен княжичців, які були репресовані у 1930 році і до війни відбували покарання у сталінських таборах. Звідти вони пішли на фронт, пройшли штрафні батальйони, воювали, отримали високі державні нагороди.

Петро Гома, племінник Пилипа Драника - останнього отамана Київщини після семи років концтаборів у березні 1942 р. був мобілізований до Червоної армії. 11 вересня 1944 р. Петра нагородили орденом Червоної зірки. Указ про нагородження Гоми орденом Вітчизняної війни II ст. підписано 2 червня 1945 р., але в ньому не сказано, що героя нагороджено посмертно. Загинув у Берліні 9 травня 1945 року.

Іван Петрович Дудка. Як вдалося встановити, загинув у 1943 році при форсуванні Дніпра. Був командиром відділення, всі його хлопці були із навколишніх сіл: Данилівки, Липового Скитка, Путровки, Плисецького. Загинули всі і у всіх один запис – пропав безвісти. А трохи раніше у Княжичах власовці вбили 6-річного сина Івана Дудки – Гришу. Хлопчик був сиротою, мати померла напередодні війни.

Отаке воно свято зі сльозами на очах.

ЗГАДАЙМО НАШИХ ЗЕМЛЯКІВ, ЗАГИБЛИХ У РОКИ ІІ СВІТОВОЇ ВІЙНИ.

В умовах карантину сільський голова Олена Шинкаренко з депутатом Любов Дудич відвідали ветеранів ІІ Світової війни, вручили їм матеріальну допомогу. Поклали квіти до Пам'ятників невідомому солдату у Княжичах і Жорнівці, Пам'ятних дошок з іменами загиблих земляків на княжицькому і жорнівському кладовищах, Пам'ятника Борцям за Українську Державу. Також ветеранів привітали і представники Агрофірми "Княжичі".