Веб-портал сіл Княжичі і Жорнівка
Головна
Місцеві вибори 2015
Історія
Княжичі
Жорнівка
Люди
Новини
Генеральний план розвитку сіл(проект)
Влада
Сільський голова
Депутати
Члени виконкому
Депутатські комісії
Громадські комісії
Рішення влади
Громадська рада
До уваги
Протоколи
Бізнес
Медицина
Культура
Освіта
Школа
ДНЗ
Шкільне життя
ЖКГ тарифи
Церква
Фотогалерея
Контакти
ВИБОРИ-2012
Об'єднання громад
Державні закупівлі

Новини

11.10.2017

Подія

Пам`яті Пилипа Васильовича Драника-Косаря – останнього отамана Київщини

 

11 жовтня 1895 року у Княжичах у селянській родині Василя і Мокрини Драників народився довгоочікуваний син. Наступного дня його охрестили у Хрестовоздвиженській церкві села Княжичі і священик дав йому ім’я Пилип на честь святого апостола Пилипа.

У сім’ї уже підростали три старші Пилипові сестри - Ликерія, Катерина і Галина, а старший брат Андрій помер у чотирирічному віці від тифозної гарячки.

Сім’я Драників була не заможною, але й не бідною. Дід Пилипа Харитон був ще кріпаком, але після реформи 1861 року зумів придбати землю. Родина Драників і родина Олійників, з якої походила мати Пилипа Мокрина Матвіївна, були дуже роботящими. Драники проживали на нинішній вулиці Шевченка, а Олійники - на Воздвиженській. До речі, нащадки цих родів живуть тут і понині.

У Василя Харитоновича було вуличне ім’я Василик. Одні із нащадків говорять, що так його називали через невисокий зріст, інші – через його доброту і прагнення прийти на допомогу іншим. Василь Харитонович, крім того, що був хліборобом, ще й лікував своїх односельчан. І не лише односельчан. Лідія Василівна Гома – внучата племінниця Пилипа, переповідала таку родинну історію. На початку 20-х років до діда Василика привезли пораненого у ногу командира із загону отамана Гайового. Приїхав і сам отаман й наказав вилікувати пораненого, а якщо ні – то розстріляє Василика. За місяць уже здоровий командир залишив хату Василя Драника.

Василь Драник мав 15 десятин землі, у нього були наймані працівники. Намагався дати освіту усім дітям, а найперше Пилипу, адже він був єдиним сином. Церковно-парафіяльну школу Пилип закінчив у Княжичах. Де продовжив навчання далі, встановити не вдалося, можливо у Білогородці, але більше всього, що у Будаївській школі бджолярства. Далі пішов навчатися у духовне училище за наполяганням батьків і настоятеля місцевої Хрестовоздвиженської церкви. Проте покликання художника переважило і Пилип продовжив навчання у школі живопису та скульптури Владислава Галімського. Під час Першої світової війни був поручником царської армії.

Про подальшу історію героїчного життя і загибелі Пилипа ми дізналися завдяки Історичному клубу «Холодний Яр», а саме Роману Миколайовичу Ковалю – письменнику, громадському діячу, публіцисту, досліднику історії Визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття, члену Національних спілок журналістів та письменників України, а також краєзнавцю Владиславу Карпенку.

Минув рік від знакових для нашого села подій: 17 вересня 2016 р. – повернення в рідне село знищених більшовиками борців за Українську державу – отамана Пилипа Косаря-Драника (голова повстанкому Київського повіту) та його козаків – Трохима Андраша, Петра Гоми, Платона, Савки та Яреми Олійників, Миколи Пастушенка, “найвідданішого козака отамана Гайового” Григорія Олійника, який загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці 9 лютого 1923 р. разом зі своїм отаманом, а також козаків Антона Кожем’яченка й Олександра Мариненка-“Філімона” із Жорнівки. Далі були зйомки двосерійного фільму «Повернення правди. Останній отаман Київщини», його допрем’єрний показ у Княжицькій школі.

Сьогодні робота по увічненню пам’яті борців за Українську державу – наших односельчан триває. Готується до видання краєзнавча книга про наші села Княжичі і Жорнівку, де належне місце відведено і героям Визвольної боротьби українського народу першої половини XX століття.

Княжицький сільський голова Олена Шинкаренко запевнила, що у Княжичах буде сквер і пам’ятний знак, присвячений нашим односельчанам – борцям за Українську державу.