6 вересня 2016 року у Княжицькій загальноосвітній школі для учнів 5-9 класів відбувся Урок патріотизму. Всі учні прийшли у вишиванках. Урок провели директор школи Сєніна Оксана Петрівна та заступник директора, учитель історії Михайлець Людмила Василівна. У заході взяли участь Княжицький сільський голова Шинкаренко Олена Олександрівна, депутати сільської ради Дудич Любов Юріївна та Гребенюк Людмила Василівна.

Урок розпочала Л.Михайлець. Століттями українці боролися за право вільного життя на своїй землі. Земля і воля завжди були ключовими цінностями нашої нації. Це особливо гостро виявлялося в Холодному Яру. У 1918 році на Чигиринщині з центром у Холодному Яру діяли загони, які боролися проти денікінців і повстанські загони прихильників УНР, що вели боротьбу проти радянської влади. Повстанські загони Холодного Яру оперували на відтинку Черкаси-Чигирин-Знам'янка-Дніпро, їхнім осередком був Мотронинський монастир. У 1920-22 роках у Холодному Яру діяли повстанські загони отаманів Завгороднього, Петренка, Хмари, Ламайярмо, Нагірного, Деркача та інших. Відстоюючи незалежну Україну, організувавши за козацьким принципом повстанські загони під керівництвом отаманів, холодноярці під гаслом «Воля України - або смерть» з 1918 по 1922 роки утримували незалежність самопроголошеної Холодноярської Республіки.

Учасники заходу переглянули документальний фільм про визвольну боротьбу українських повстанців проти російських окупантів 1918-22 рр. “Холодний Яр. Воля України - або смерть!”, знятий за мотивами роману очевидця подій Юрія Горліс-Горського.

Л.Михайлець. В історію Холодний Яр ввійшов також гайдамацькою Коліївщиною 1768 року на чолі із запорізьким козаком Максимом Залізняком і сотником Іваном Гонтою. Тут почалося найбільше повстання проти польської шляхти, якому Тарас Шевченко присвятив свою поему «Гайдамаки» та вірш «Холодний Яр».

…В Яру колись гайдамаки табором стояли,

Лагодили самопали, ратища стругали.

У Яр тойді сходилися, мов із хреста зняті,

Батько з сином і брат з братом одностайне стати

На ворога лукавого, на лютого ляха…

…Дуріть себе, чужих людей, та не дуріть Бога.

Бо в день радості над вами, розпадеться кара.

І повіє огонь новий з Холодного Яру.

Потім пролунав Державний Гімн України (в редакції до 6 березня 2003 року). У цей час на екрані були кадри позачергової сесії Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яка ухвалила Акт проголошення незалежності України.

Л.Михайлець. У травні 1768 року повстав гайдамацький рух, а у 1919 – 1922 рр. діяла Холодноярська республіка.

Кайдани в дарунок вільним рукам Дивлячись кату в очі, голосно сміялась

І свобода краплиною бурої крові І пісню свою все співала тоді,

Тече по тонким зблідлим губам Коли до неї смерть голодом торкалась

А вона хотіла лиш шматочок волі Пісню, що була криком душі

Ходила довго між могилами І ось пройшовши дев’яте пекла коло

Своїх новопомерлих, добрих синів Що червоним світлом сяяло на сонці

Роками збиралася із силами Звільнила свої руки, прогнала холод

Плела вінки із марно втрачених днів Шматочок волі тримає тепер на долоньці

Ми вшановуємо пам'ять героїв Холодного Яру, які любили свій край і поклали життя у боротьбі за те, щоб Україна була самостійною.

Холодний Яр Вам був за брата, Ярій віки, Холодний Яре!

А темна нічка за сестру... Будь славен, Мотрин монастир!

Вам доля випала – й орати, Хай пшениці – озимі й ярі -

І з ворогом іти на прю!... Належать тим, хто їх зростив!

Ми – нащадки Ґонти і Залізняка, ми – внуки січових стрільців, холодноярців, вояків УПА, ми – незнищенна нація. Коли наші вороги посягають на святе – нашу віру, мову, землю, ми готові до рішучої відсічі. У Холодному Яру піднялися на боротьбу з окупантом від малого до старого, і ворогові не було пощади, бо "в Холодному Яру полону немає". Тож пам'ятаймо Шевченкове:

Розпадеться кара.

І повіє огонь новий

З Холодного Яру".

Чорна рілля ізорана, Взяв він собі за жіночку

Ще й кулями засіяна В чистім полі могилочку,

Білим тілом зволочена, Візьми, мати, піску жменю,

Ще й кров’ю сполошена, Посій його на каменю

Над тим тілом ворон кряче, А коли той пісок зійде,

А за сином мати плаче, Тоді син твій з війська прийде

Не плач, мати, не журися, Нема піску, нема сходу,

Бо вже син твій оженився, Нема сина із походу, гей, гей.

Ми вшановуємо героїв для того, щоб пам'ятати, якою ціною була здобута наша воля і наша держава. Ті, хто сьогодні воюють з нашим минулим, насправді воюють із нашим майбутнім. І ми не повинні його віддати

Як прощався стрілець зі своєю ріднею.

Сам відходив в далеку дорогу,

Боронить рідний край, і козацький звичай,

Йшов у бій за свою перемогу.

Учасники Уроку патріотизму вшанували ХВИЛИНОЮ МОВЧАННЯ загиблих борців.

Із-за гори, із-за кручі, Аж від ляхів, аж від панків

З-за темного гаю, Потемніло сонце.

Ой, гукнули козаченьки: Ой, як гукнув козак Нечай

Тікаймо, Нечаю! На свого малого:

Козак Нечай, козак Нечай Сідлай-сідлай, милий хлопче,

Коня не сідлає, Коня вороного.

Сидить же він із кумою, Сідлай собі вороного,

Мед, вино кружляє. Мені буланого,

Ой, як гляне козак Нечай Та й поженем вражих ляхів

У ясне віконце, Із краю милого.

Виступ О.Шинкаренко "Наш обов'язок – зробити висновки з уроків нашої історії. Заради нашого майбутнього ми маємо підняти рівень відзначення героїв Холодного Яру".

О.Сєніна. 7 квітня 1930 року був розстріляний сотник Армії УНР Пилип Васильович Драник-Косар, останній отаман Київщини.

Пилип народився 1895 року в с.Княжичі у селянській родині. За фахом художник. Після закінчення церковно-парафіяльної школи за наполяганням батьків і настоятеля місцевої Хрестовоздвиженської церкви пішов навчатися у духовне училище. Проте покликання художника переважило і Пилип продовжив навчання у школі живопису та скульптури Владислава Галімського. Під час Першої світової війни був поручником царської армії. У часи буремних революційних подій служив в Окремому Чорноморському коші армії УНР, 6-й Січовій стрілецькій дивізії, 1-й Повстанчій армії УНР під керівництвом Ілька Струка. У 1920 році був начальником контррозвідувального відділу армії УНР у м.Василькові. Пилип Косар був також інструктором шкіл “Просвіти”. Мав військове звання – сотник Армії УНР. Після встановлення радянської влади створив підпільну організацію на території Київського і Білоцерківського повітів Київської губернії. У червні 1921 року встановив зв’язки з повстанцями отаманів Гайового й Орлика, а в серпні-вересні 1921 р. – з емісаром Партизансько-Повстанського Штабу (ППШ) М.Афанасьєвим, а також із начальником розвідки ППШ у Києві В.Алексєєвим і зі штабом Юрка Тютюнника у Львові. Очолював 10-й повстанський район ППШ.

Як голова повстанкому Київського повіту та “10-го повстанського району” проводив підпільну роботу на Київщині до 26 грудня 1929 року. Під час арешту на одній із явок на околиці села Княжичі (хутір Балки, між селами Княжичі і Новосілки) вчинив збройний опір. Спробував утекти під час посадки у потяг на ст. Боярка. Одночасно з Пилипом було арештовано 38 чол. – жителів Княжич і навколишніх сіл. Всі вони були піддані репресіям.

За постановою судової трійки при колегії ГПУ УССР від 25 березня 1930 р. засуджений до розстрілу. Вирок виконано 7 квітня 1930 року.

Репресіям було піддано всю рідню Пилипа: сестер Катерину і Марину (Ліну) з дітьми засуджено на 15 і 10 років та відправлено у табори до Сибіру. Після заслання сестри повернулися у Княжичі, але їхнє житло було конфісковане.

За висновком військової прокуратури КВО від 27 березня 1989 р. Пилип Васильович Драник-Косар був реабілітований.

На сьогодні вже досліджено історію декількох наших односельчан, які були заарештовані і піддані репресіям у 1930 році. Більшість із них проживали на нинішніх вулицях Шевченка і Отамана Косаря. В основному – це були молоді люди, освічені, навчались у Боярській сільськогосподарській школі, брали участь у визвольній боротьбі у складі повстанських загонів Орлика, Гайового. Це – Пастушенко Микола, Гома Тиміш, Олійник Платон, Олійник Григорій, Саковський Харитон, Андраш Трохим, Булавинець Василь, Приймаченко Архип».

Були продемонстровані фото, які вдалося віднайти у нащадків Пилипа Драника-Косаря: сестри Пилипа Галина та Марія (Ліна) (ймовірно посередині сам Пилип); жителі села Княжичі – учасники І Світової війни; секретар Княжицької сільської ради Ф.Гома, заарештований у січні 1930 року прямо на робочому місці; племінники Пилипа Олексій і Федір, сини отаманової сестри Катерини.

Виступ Л.Гребенюк. Лише у лютому 2016 р. – майже через 90 років після подій! – нам стали відкриватися невідомі сторінки історії наших сіл Княжичі і Жорнівка. Це стало можливим завдяки Історичному клубу “Холодний Яр”.

Україно, Україно, моя рідна мати,

Чи ще довго над тобою будуть панувати?

Чи ще довго будуть з тебе кривавицю пити

І діточок твоїх рідних в кайданах водити?

Може, знову розв'яжуться зав'язані руки

Може, знову дзвенітимуть козацькі шаблюки!

О.Сєніна. На початку XX століття в обороні рідної землі гинули, але не здавалися, молоді отамани Холодного Яру.

Навесні оживуть срібнолисті тополі,

Край доріг залеліють дубці-ясени -

Й до Холодного Яру зберуться на раду про волю

Козаки-гайдамаки – української волі сини.

Як колись їх діди – вони висвятять зброю

Й закружля їхні долі смертельний танок...

"Нищіть зайд-окупантів", – б'ють Мотрині дзвони до бою!

Запанує тут воля й заквітують калина й бузок.

Віддавали життя дорогою ціною,

Нам у пам'ять вони вкарбували наказ:

"Добувається воля жертовно, в жорстоких двобоях,

Перед вами є борг: завершіть нашу мрію за нас!"

Є єдина ціна, аби борг ми сплатили

Тим, хто кров'ю наш край – кожний клаптик – полив:

Це, щоб нині всяк сущий щодня, як вони, що є сили

На вівтар України клав життя і за неї моливсь!

Нас може об'єднати і відкрити перед нацією майбутнє тільки одна чесна відповідь: це наша історія, це наші герої.

Усі поетичні твори, які пролунали під час Уроку патріотизму, прочитали учні 5-9 класів.

Урок патріотизму промайнув на одному диханні, очі дітей випромінювали цікавість. З нетерпінням очікуємо приїзду в село Княжичі письменника, відомого громадського діяча Романа Коваля, краєзнавця Владислава Карпенка.