9 лютого 1923 року в Лук’янівській в’язниці м.Києва спалахнуло повстання засуджених до розстрілу повстанців Холодного Яру, які боролися проти більшовицької влади в Україні. Як це відбувалося? О 8.30 ранку в камері №1 Лук’янівській в’язниці м.Києва під час роздачі вранішнього окропу арештанти заволоділи револьвером охоронця і, проникнувши з камери до коридору, а звідти до канцелярії тюрми, захопили 14 рушниць і набої до них. Охорона в’язниці була піднята по тривозі і їм був даний наказ стріляти на ураження. Майже чотири години на території в’язниці серед Києва точився бій. Коли у повстанців почали закінчуватися набої і безвихідь стала очевидною, отамани прийняли рішення на самоліквідацію. Була дана команда всім стали посеред коридору парами, один проти одного, кожний тримав однією рукою свою рушницю, іншою – направляв цівку товаришевої рушниці собі в серце. На рахунок головного атамана - один, два, три - прогриміли постріли і 16 ув’язнених одночасно впали на підлогу.

Під час цього повстання всього загинуло 38 чоловік - отамани Холодного Яру і Чорного Лісу, Київщини, сотники, козаки.

Серед загиблих був і "найвідданіший козак" – ад’ютант атамана Київщини Гайового - Григорій Олійник. Як нам стало відомо, цей 19-річний юнак народився і проживав у селі Княжичі.

До річниці повстання в Лук’янівській в’язниці у Київському міському будинку вчителя 9 лютого 2016 р. відбувся вечір пам’яті героїв, які склали свої голови в нерівному бою. Захід організували Науково-дослідний інститут українознавства, Київський міський будинок вчителя, ВО “Свобода”, Історичний клуб “Холодний Яр”.

Президент Історичного клубу “Холодний Яр” Р.Коваль згадав і інших організаторів протибільшовицької боротьби в 1920-х роках, які народилися у Княжичах: сотника Армії УНР, голову повстанкому Київського повіту на початку 20-х років минулого століття Пилипа Васильовича Драника (позивний “Косар”), його побратимів Трохима Андраша, Платона і Петра Олійників.

Пилип Васильович Драник народився 1895 року в с.Княжичі у селянській родині. У нього було чотири сестри: Лукерія, Галина, Катерина – старші та Марина (Ліна) – молодша. За фахом художник. Хоча батько Пилипа – Василь Артемович хотів, щоб син став священнослужителем. Проте у духовній семінарії Пилип провчився лише 2 роки, потім навчався у Києві в школі живопису та скульптури Владислава Галімського. Під час Першої світової війни був поручником царської армії. У часи революційних подій служив в Окремому Чорноморському коші армії УНР, 6-й Січовій стрілецькій дивізії, 1-й Повстанчій армії УНР під керівництвом Ілька Струка. У 1920 році був начальником контррозвідувального відділу армії УНР у м.Василькові. Після встановлення радянської влади створив підпільну організацію на території Київського і Білоцерківського повітів Київської губернії. У червні 1921 року встановив зв’язки з повстанцями отаманів Гайового й Орлика, а в серпні-вересні 1921 р. – з емісаром Партизансько-Повстанського Штабу (ППШ) М.Афанасьєвим, а також із начальником розвідки ППШ у Києві В.Алексєєвим і зі штабом Юрка Тютюнника у Львові. Очолював 10-й повстанський район ППШ. Проводив підпільну роботу на Київщині до 26 грудня 1929 року. Під час арешту на одній із явок на околиці села Княжичі вчинив збройний опір. Спробував утекти під час посадки у потяг на ст. Боярка.

За постановою судової трійки при колегії ГПУ УССР від 25 березня 1930 р. засуджений до розстрілу. Вирок виконано 7 квітня 1930 року.

Відразу після розстрілу Пилипа Драника репресіям було піддано всю його рідню: сім’ї сестер були розкуркулені, Катерину заслали до Білого моря, а Ліну з двома дітьми - до Сибіру. Після заслання сестри повернулися у Княжичі, але їхнє житло було конфісковане.

До наших днів батьківська хата Драників не збереглася. Проте на цьому подвір’ї збудували новий будинок і живуть нащадки сестри Пилипа - Кононенко Ліни. Хата сестри Пилипа Войтенко Катерини збереглася.

У Княжичах проживають далеко не всі нащадки роду Драників. Це: Гома Лідія Василівна, Німченко Софія Андріївна, Сороцька Ірина Пилипівна та її сестра Наталія Пилипівна, Каліченко Катерина Станіславівна, Кравченко Володимир Олексійович, Іванова Галина Захарівна.

За висновком військової прокуратури КВО від 27 березня 1989 р. Пилип Васильович Драник був реабілітований. У 1994 році також реабілітований Трохим Андраш.

Просимо відгукнутися всіх, хто щось знає про героїчне життя Пилипа Васильовича Драника та його побратимів.