Веб-портал сіл Княжичі і Жорнівка
Головна
Місцеві вибори 2015
Історія
Княжичі
Жорнівка
Люди
Новини
Генеральний план розвитку сіл(проект)
Влада
Сільський голова
Депутати
Члени виконкому
Депутатські комісії
Громадські комісії
Рішення влади
Громадська рада
До уваги
Протоколи
Бізнес
Медицина
Культура
Освіта
Школа
ДНЗ
Шкільне життя
ЖКГ тарифи
Церква
Фотогалерея
Контакти
ВИБОРИ-2012
Об'єднання громад
Державні закупівлі

Новини

19.9.2016

Повернення шляхетних

17 вересня 2016 р. в с. Княжичах Києво-Святошинського району відбулася надзвичайна подія – повернення в рідне село знищених (та ще й зганьблених!) “соввладою” захисників села – отамана Пилипа Косаря-Драника (голова повстанкому Київського повіту) та його козаків – Трохима Андраша, Петра Гоми, Платона, Савки та Яреми Олійників, Миколи Пастушенка (сотника загону отамана Гайового), “найвідданішого козака отамана Гайового” Григорія Олійника, який загинув під час повстання в Лук’янівській в’язниці 9 лютого 1923 р. разом зі своїм отаманом, а також козаків Антона Кожем’яченка й Олександра Мариненка-“Філімона” із с. Жорнівки, що входить до сільської ради Княжичів.

Отаман Косар повернувся на білому коні, – як і його хлопці. Недаремно вони продовжували боротьбу за волю України до 1930 року! Їхній подвиг ми не забули.

Не забули згадати “незлим тихим словом” і старшу отаманову сестру – Катерину Войтенко, її чоловіка Вакулу Войтенка та їхнього сина – активних і вірних помічників отамана Косаря.

Зустріч ініціювали й організували княжицькі й жорнівські козачки Людмила Гребенюк, Олена Гришутіна та Юлія Палій за сприяння сільського голови Олени Шинкаренко, директора школи Оксани Сєніної, вчительки історії Людмили Михайлець і завідувача сільської бібліотеки Любові Дудич.

В актовій залі сільської ради зібралися різні покоління княжичців – від чотирирічної Варвари Шопулко до 88-літньої Лідії Василівни Гоми, двоюрідної онучки отамана Косаря. Перед рідними повстанців та односельцями виступили Роман Коваль і В’ячеслав Карпенко, які пишуть книжку про отаманів Косаря та Гайового.

Роман Коваль, зокрема, сказав: “Пилип Васильович Драник-Косар до Першої світової навчався в школі живопису та скульптури Галімського. У добу УНР захищав Батьківщину в лавах Окремого Чорноморського коша, 6-ї Січової стрілецької дивізії, в загоні отамана Ілька Струка. 1920 року сотник Пилип Драник був начальником контррозвідувального відділу Армії УНР у м. Василькові. На початку 1920-х створив підпільну організацію на території Київського повіту та Білоцерківщини. Отаман очолював 10-й повстанський район ППШ. Проводив підпільну роботу до 26 грудня 1929 року. При арешті вчинив збройний опір. Спробував утекти під час посадки в потяг на ст. Боярка. Тобто не здавався до кінця. Таких окупанти засуджують до розстрілу. Це рішення й постановила судова трійка при колегії ҐПУ УССР від 25 березня 1930 року. Окупанти виконали вирок 7 квітня 1930 року. Разом з отаманом москалі розстріляли його побратимів – Григорія Бебешка, Антона Дмитренка, Спиридона Клименка, Петра Михайловського та Якова Романенка. За висновком військової прокуратури Київського військового округу від 27 березня 1989 р. їх реабілітували. І ось – громадська реабілітація в рідному селі отамана! Щасливий день для його родичів та побратимів, зокрема й нащадків сотника Миколи Пастушенка, які прибули з Києва на вшанування.

Перед земляками промовляли Лідія Василівна Гома, онука Ликерії – найстаршої сестри Пилипа Драника, Галина Захарівна Іванова, онучка Пелагеї Лаврінівни Німченко, двоюрідної сестри Пилипа Драника та Раїса Миколаївна Скворцова, онучка сотника Миколи Пастушенка. Вони доповнювали розповідь краєзнавців, підтверджували їхню розповідь фактами із життя своїх повстанських родин.

Владислав Карпенко, який опрацював 19 томів справ отаманів Гайового і Косаря, наголосив на видатних організаторських якостях Драника-Косаря, сказав, що Пилип Драник і після поразки Другого зимового походу та розгрому ППШ продовжував ефективно розбудовувати підпільну організацію. Він не раз переходив у Польщу для доповіді вищим чинникам УНР, відтак міг там залишитись, але кожного разу повертався, щоб продовжити боротьбу. Перебуваючи на нелегальному становищі, Пилип не втрачав людського обличчя: був завжди підтягнутий, поголений, в гарно припасованому одязі.

Участь у святі українського духу взяли учні Княжицької школи та вихователі дитячого садка, діти були у вишиванках. Вони виконали гімн і низку пісень, декламували вірші про Холодний Яр наших друзів – поетів Владлена Ковтуна та Василя Ковтуна.

Лідер гурту “Рутенія” Анатолій Сухий виконав пісні “Повіяв вітер степовий”, “Буде нам з тобою що згадати”, “Десь на Дніпром гримить гроза” (слова і музика Анатолія Сухого). Коли ж на завершення Анатолій заспівав “Любо, братці, любо”, то пісню підтримав чи не весь зал.

Завдяки Людмилі Гребенюк ми вклонилися могилам учасників Визвольної боротьби Василя Драника (батька отамана) і Катерини Войтенко, Пилипової сестри.

Повела нас пані Людмила в колишній пров. Жовтневий, тепер це вулиця Отамана Косаря, на якій розташована Княжицька школа. Радіє серце, що кожного дня діти, заходячи у шкільні ворота, читають: вул. Отамана Косаря, 2.

У цьому є й заслуга Історичного клубу “Холодний Яр”, який у лютому 2016 р. звернувся до сесії Княжицької сільради з пропозицією перейменувати пров. Жовтневий на вул. Отамана Косаря.

Під час виступу в сільській раді Роман Коваль нагадав вислів Юрія Липи: “Одне святе є в світі – кров людей хоробрих, Одні живуть могили – вірних Батьківщині”.

“З першою тезою погоджуюся повністю, – сказав дослідник, – бо оборонці свого народу скрізь у культурному світі вважаються святими. Що ж до другого твердження, то це радше мрія… На превеликий жаль, могили наших героїв мало де збереглися. Якщо й можна вклонитися їм, то переважно поза Україною – в Чехії, Польщі, США... Не знаємо ми й де могила Пилипа Драника. Але це не підстава опускати руки. Адже можна насипати курган – символічну могилу отамана Косаря і встановити на ній меморіальну табличку. Історичний клуб “Холодний Яр” готовий бути партнером у цій добрій справі. Варто, на мою думку, перед селом встановити знак: “Село Княжичі – батьківщина отамана Косаря”. І це має бути витвір мистецтва, адже Пилип Драник – художник і він напевно прискіпливо поставився б до проекту.

Те, що в селі з’явилася вулиця Отамана Косаря, а в Княжицькій школі почали проводити уроки пам’яті великого земляка, сьогоднішні вшанування і майбутні, створення кургану пам’яті, знак перед селом – усі ці події, маю сподівання, підвищать самооцінку селян, викрешуть у їхніх серцях почуття гідності й самоповаги. Переконаний, що вже це покоління говоритиме з гордістю: ми – земляки отамана Косаря!”

Роман Коваль нагадав, що Княжичі були створені в добу Русі як фортеця, а першими мешканцями Княжичів були воїни. Відтак, сказав він, “найкраще вшанувати своїх пращурів плеканням вояцького духу в дітей, які народжуються в цьому селі. Слава Україні та її войовничим дітям!”

Роман КУРИЛО, учасник свята